Взимку прив’язали до дерева й обливали холодною водою: на початку великої війни чоловік пішов за дитячим харчуванням і потрапив в полон, з якого досі не повернувся

Під час обмінів полоненими, що відбулись за останній час, росія повернула Україні десятки колишніх зеків. А от цивільних без кримінального минулого, яких окупанти захопили в заручники або без яких би то не було підстав, або за проукраїнські погляди, уперто тримає в неволі. Складається враження, що «провина» багатьох з цих заручників лише в тому, що вони молоді. Їх роками не випускають з російських в’язниць, руйнуючи здоров’я катуваннями, жахливими умовами утримання, стресами, приниженнями людської гідності.

— Російські військові схопили мого чоловіка Івана на блокпосту в Димері (Київська область) на початку повномасштабного вторгнення — 28 лютого 2022 року, — розповіла «ФАКТАМ» Анна Муштукова. — Він досі знаходиться в неволі на території російської федерації.

«У мене було передчуття, що Ваня потрапить в біду»

— Як ваш чоловік опинився на тому клятому блокпості? — ставлю питання Анні Муштуковій.

ВІДЕО ДНЯ

— Він пішов пішки роздобути дитяче харчування немовляті — моєму онуку, якому тоді було два місяці від народження. А також допомогти своєму брату. Розповім дещо детальніше. Було так: коли почалася велика війна, ми з чоловіком знаходились на нашій з ним роботі — в приватному садовому товаристві. Я працювала гувернанткою в одних людей, а чоловік — охоронцем (стеріг дачні будинки та присадибні ділянки).

Ми вирішили там лишитися, бо те місце дещо віддалене від населених пунктів, розташовано в лісі за 12 кілометрів від Димера. Сподівались, що на роботі нам буде безпечніше і спокійніше. Забрали туди до себе мою доньку з синочком. Але, по-перше, треба було роздобути дитяче харчування для немовляти. По-друге, Вані зателефонував його рідний брат (до речі, мій чоловік з багатодітної родини), і попросив допомогти дістатися до нас (бо брат не місцевий, дороги не знав). Тож 28 лютого Іван пішов вирішувати ці два завдання. Пройшов оті 12 кілометрів до Димера і наткнувся на російський блокпост. Там Ваню й затримали без будь-яких підстав.

— Він мав якесь відношення до військової служби?

РЕКЛАМА

— Жодного, навіть не служив строкову службу. Сьомого липня йому виповниться 31 рік (молодший від мене) — молодий гарний чоловік, який жив своїм приватним життям.

— Напередодні затримання Івана у вас було передчуття, що з ним трапиться біда?

— Так, було передчуття чогось недоброго. Я не погоджувалася, щоб він йшов, казала: «Краще сама піду, бо, Ваня, це війна. А ти чоловік, тобі загрожує більша небезпека».

РЕКЛАМА

— Схоже «провина» Івана в очах окупантів була в тому, що він в розквіті сил, призовного віку. Чоловік зміг подзвонити вам, повідомити, що з ним сталося?

— Зателефонувати йому не вдалося. Не дочекавшись його, я сама пішла шукати дитяче харчування для онучка, і намагалася дізнатися, що сталося з Ванею. Тоді з’ясувати хоч щось не вдалося. Проте після звільнення Київської області від окупантів стала писати в Інтернеті, що шукаю Івана. На мої дописи відгукнувся чоловік на ім’я Ігор, якого затримали разом з Ванею на тому ж клятому блокпості.

«Я не погоджувалася, щоб Іван йшов в окупований тоді Димер, казала: «Краще сама піду, бо, Ваня, це війна. А ти чоловік, тобі загрожує більша небезпека», — пояснює Анна Муштукова. Фото надано Анною Муштуковою

— Виходить, того чоловіка, який відгукнувся на ваш допис, росіяни врешті відпустили, а Івана — ні?

РЕКЛАМА

— Так і було. До речі, Ігор був здивований тим, що Ваня не вдома, що його не відпустили, адже ніякої загрози росіянам він не являв — просто цивільна людина. Саме від Ігоря я дізналась, що мого Івана затримали на блокпості. Прив’язували Ваню до дерева, обливали водою, не зважаючи на те, що було по-зимовому холодно.

— Чому солдати ворога так жорстоко поводилися з вашим чоловіком?

— Начебто через те, що він не хотів коритися, виконувати незаконні вимоги.

На цих дверях в Димері хтось з російських солдатів написав назву столиці рф і свій позивний, проте в обох словах допустив граматичні помили. Фото з сайту https://mipl.org.ua

— Ви бачили Ігоря, він старший від Івана?

— Ні, не бачила (спілкувалася з ним у «Фейсбуці» та в «Телеграм»), але знаю, що він приблизно такого ж віку, як й мій Іван.

— Ігор розповідав, як окупанти поводилися з ними?

— Арештованих цивільних заручників росіяни утримували в жахливих умовах в ливарному цеху одного з підприємств Димера. Потім вдалося з’ясувати, що там знаходилося щонайменше 44 цивільних заручників. Частину їх росіяни вивезли спершу через окупований тоді Гостомель в білорусь, а потім — в росію. Тобто в Димері Івана тримали тиждень, а потім вивезли.

На цьому підприємстві окупанти облаштували буцегарню для цивільних, а також свій штаб і казарми. Фото ICTV

— В полоні Іван вже майже три з половиною роки. На яких юридичних підставах росіяни тримають його в неволі? Вони офіційно висунули якісь звинувачення, судили?

— Ні. Звинувачення оголосили лише усно — «препятствовал проведению специальной военной операции». Це звинувачення у них стандартне — під приводом «противодействия СВО» вони утримують за ґратами тисячі наших людей.

«Разом з іншими жінками полонених зустрічалась з депутатами Бундестагу та Європарламенту»

— Чи надходять від Івана звісточки з полону?

— З комунікацією ситуація така: у квітні 2022 року Міжнародний Червоний Хрест повідомив мені, що Іван в полоні. Але лист від чоловіка прийшов лише один. Зміст стандартний — «все хорошо». До речі, писати листи українською мовою українським в’язням забороняють — тільки російською.

— Певно, відомості про чоловіка отримуєте від хлопців, які сиділи з ним разом в колоній і яких вдалося обміняти?

— Так, від них. Це колишні військовополонені. Тут слід сказати, що про цивільних заручників влада і преса говорить, на жаль, значно менше, ніж про полонених захисників. Але найгірше те, що поки що не відпрацьовано стандартного механізму повернення цивільних.

— Які умови в російській колонії, в якій сидить Іван?

— Декілька днів тому я зустрілася з нещодавно звільненим з полону бійцем харківської тероборони, якого окупанти утримували в тій колонії. Я розумію, що він та інші колишні полонені багато чого не розповідають нам, родичам — щоб не надто сильно засмучувати. Але й з того, що вони кажуть, зрозуміло — нашим хлопцям дуже й дуже важко в російській неволі. Полонених б’ють, усіляко знущаються з них, а щоб було вже зовсім «весело», змушують горланити російських і радянських пісень.

Про Івана тероборонівець повідомив, що у мого чоловіка виникли серйозні проблеми з зубами й гнійне захворювання на спині. Треба лікування, але медичної допомоги в колонії майже немає. Харчування дуже погане. Недавно ту колонію відвідав представник уповноваженої з прав людини рф. Після цього умови утримання трошки пом’якшили. Проте їсти стали давати ще менше.

Дещо тероборонівець розповів про режим в колонії: відбій о 23 годині, підйом — о 5 ранку. Вдень нашим полоненим дають можливість сидіти не більше п’яти годин. Решту часу слід бути на ногах (в багатьох російських тюрмах вдень українським полоненим не дозволяють ані на хвилину навіть присісти — з ранку до вечора мають стояти. — Авт.).

Додам ще таке: від колишніх полонених знаю, що спочатку Іван був у в’язниці в російському Новозибкові (Брянська область). А в травні 2023-го багатьох цивільних, в тому числі Івана, перевезли звідти в Тульську область, в колонію в місті Донське. Там їх утримують разом з військовополоненими, які на момент відкритого вторгнення охороняли Чорнобильську АЕС, бійці тероборони.

Добиваючись звільнення чоловіка, я в рамках адвокатського туру зустрічалася разом з іншими жінками полонених з депутатами Бундестагу та Європарламенту. Але поки що всі мої зусилля не привели до звільнення Івана.

Виправна колонія в Донському. Фото з відкритих джерел

— Він сниться вам?

— Наснився лише один раз. Перед тим я просила Бога, щоб повідомив, чи живий Іван. І от на Благовіщення побачила уві сні людину, обличчя якої не було видно. Він сказав, що Ваня утримується у них, лежить на підлозі зі зв’язаними ногами, але живий. Цей сон дав мені сили вірити, що чоловік врешті повернеться додому живим.

Серед 120 цивільних, яких недавно повернула росія Україні, більшість — недавні зеки

Про ситуацію з поверненням з російського полону цивільних заручників ми попросили розповісти правозахисницю, координаторку груп родин полонених та зниклих безвісти, юристку Олену Бєлячкову.

— Під час крайніх обмінів було повернуто 120 цивільних громадян України, але є важливий нюанс: більшість серед них — це засуджені українським судом за реальні кримінальні злочини, — розповіла «ФАКТАМ» Олена Бєлячкова. — Тобто росіяни примусово вивезли цих ув’язнених з окупованих територій в російську федерацію й утримували там в місцях позбавлення волі. Але вже строки, на які їх засудили, закінчилися. Тому росія вирішила повернути Україні цих вже колишніх ув’язнених. Окрім того, повернула осіб, затриманих за кримінальні правопорушення на окупованих територіях (тобто не за політику, а за кримінал — крадіжки тощо) після початку повномасштабного вторгнення. Ясна річ, що ці люди — громадяни нашої країни й держава має ними опікуватися. Але як же інші цивільні?

— Були якісь пояснення від росії, чому вона повернула недавніх в’язнів, а цивільних без кримінального минулого не віддає?

— Певно, логіка росії така: ви хотіли цивільних, так от вам — забирайте.

— Виходить, це відверте глузування з боку ворога?

— Оцінку мають дати офіційні українські органи, чому саме цих людей нам повернули. Але з погляду правозахисників — це знущання.

Слід також сказати, що у 2022−2023 роках росія ще включала цивільних в обміни разом з військовополоненими. Але потім кількість цивільних в обмінах стала зменшуватися. Останнім часом, якщо й вдається повернути окремих цивільних, то не в рамках обмінів полоненими, а іншими шляхами.

Важливо, що, згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, російська федерація взагалі не має права їх затримувати. Але вона ігнорує це і навіть засуджує цивільних до строків ув’язнення за надуманими звинуваченнями, порушуючи право на справедливий суд.

Раніше в інтерв'ю «ФАКТАМ» «азовець» Геннадій Харченко, якого в окупованому Донецьку засудили до 25 років тюрми, розповів про жахіття полону.

Источник